Консультація

на тему:

“Як дошкільник стає школярем”

 

 «Роки чудес» — так називають дослідники перші п'ять років иття дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена про­грамою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологами стоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Часто батьки, а іноді й вихователі, вважають ос­новними показниками готовності до школи оз­найомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослі­дження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

•мотиваційний;

•інтелектуальний;

•вольовий;

•емоційний;

•особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1)ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2)виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4)віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5)визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди).

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина повинна йти до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

 Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки ото­чення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло ко­ристуватись дорослим у формуванні самооц­інки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насампе­ред від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактив­ним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним за­собом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

 Навички спілкування:

•сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

•розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів

Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфлікт­них ситуаціях.